Скільки коштувала київська земля на початку ХХ століття

Рішення про відкриття ринку землі поки що не прийнято, а газета Факти підготувала розповідь про те, як функціонував  ринок землі у Києві у дореволюційні часи.

Базу нерухомого майна становила земля. Траплялося, звичайно, що хтось будував будівлі на чужій землі, однак лише як виняток і на основі чітко прописаних домовленостей.  

Зрозуміло, що в місті земельні ділянки коштували значно дорожче, ніж в селі. Мірою міській площі була квадратна сажень (приблизно 4,55 квадратного метра). Якщо, наприклад, на київських околицях квадратна сажень на початку минулого століття коштувала лічені рублі, то в центрі міста за неї вже давали 500-800 рублів - суму, рівну річному окладу робітника. У селах же землю обчислювали десятинами (одна десятина дорівнювала 2400 квадратним сажням, або приблизно 1,09 гектара). За десятину платили близько 40-50 рублів.

Якщо хтось користувався нерухомістю як своєї більш десяти років і це не було оскаржене в судовому порядку, земля автоматично переходила у власність користувача.

На периферії старого Києва розташовувалася гора Юрковиця, що підносилася над Кирилівської вулицею. Її верхня територія була віддалена від проїжджих шляхів. Представники міської влади зазвичай тут не з'являлися, кадастровий облік вівся з рук геть погано. Справжнім господарем Юрковиці був поліцейський чин — околодочний наглядач. Довгий час цю посаду обіймав якийсь Антіфеев. Він зумів отримати вигоду зі свого статусу. Ті, хто бажав обзавестися клаптиком землі і збудувати на ній будиночок могли за помірну мзду заручитися його мовчазним схваленням — і безперешкодно займали ділянку за ділянкою. У результаті на Юрковиці виник цілий квартал самочинних поселень, щонайменше півтори сотні сімей.

Коли ж міський землемір нарешті добрався до цієї околиці, то з подивом виявив замість пустища забудовані ділянки. Але заперечувати було пізно: завдяки десятирічної давності забудовники вже встигли де-факто обзавестися  правом власності на своє мізерне майно.

Довелося нанести на плани міста нові вулички, одну з яких спершу назвали було Антіфеевской — на честь «благодійника». Однак згодом за нею закріпилася назва Стара Поляна, існує до цих пір.