Кінець епохи парканів? Як стратегія «відкритого простору» стає новою конкурентною перевагою в девелопменті: кейс ЖК Chalet

Партнерський матеріал

Що ми бачимо, коли в місті починається нове будівництво? Паркан. Він виростає за одну ніч, стаючи мовчазним символом: частина спільного міста щойно стала приватною.

Проблема — не в тимчасовому будівельному паркані, а в тому, що він часто лишається назавжди, перетворюючись на філософію «життя окремо від міста». Так з'являються «файні і комфортні гетто», які залишають на цілісному тілі міста шрами ізоляції.

Паркан розділяє. Сучасне та історію, рекламність та справжність.

Але чи може бути по-іншому? Кейс ЖК Chalet та сквер Львівських митців доводить, що це реально. На головному київському урбан-фестивалі September Fest команда групи компаній UDG представила концепцію архітектури довіри.

Фото з виступу на September Fest. Фото: Urban Development Group

«Чи може девелопер бути хорошим для міста?» — з цього питання розпочав свій виступ на September Fest Роман Іваненко, керуючий партнер групи компаній Urban Development Group (UDG).

Він нагадав, що Київ часів «цукрового підйому» створили саме девелопери, чиї будівлі на Городецького чи Ярославовому Валу і через століття залишаються обличчям столиці. Секрет, на думку Романа Іваненка, у тому, що можна виразити англійським словом contribution (внесок). Ці проєкти створювали додану вартість для всіх містян, а не лише для своїх резидентів.

Цю, здавалося б, забуту логіку, команда UDG вирішила повернути.

Відмовитись від «ефективного стандарту»

Історія проєкту ЖК Chalet почалася з ділянки в 1,15 га у старому дачному масиві Святошин, місці з віковими деревами та власною історією. Разом із землею, викупленою на торгах банку, девелопер отримав і готовий проєкт, розроблений за «ефективним стандартом»: максимальна щільність забудови, мінімум вільного простору.

«Наша філософія в іншому: девелопмент має розвивати місто, імплементувати сучасні цінності. Тому ми просто викинули старий проєкт», — пояснює Роман Іваненко.

Рішення було безпрецедентним. Під пляму забудови використали лише 29% території, де стояла стара адмінбудівля. Решту, 70% землі, девелопер вирішив повернути місту у вигляді повноцінного громадського простору.

Слайд з презентації на September Fest, що ілюструє зміну проєкту та що 70% території було віддано під публічний простір. Фото: Urban Development Group

Так на місці занедбаної та небезпечної території, яку місцеві мешканці оминали, з'явився «Сквер Львівських митців». Таким чином, ще до початку зведення ЖК, компанія інвестувала у створення парку, відкритого для всіх.

Сцена для міського життя

Проєкт реконструкції розробляв відомий урбаніст Станіслав Дьомін, автор проєкту Пейзажної алеї, та Григорій Лисенко, головний архітектор майстерні «Арс Лонга».

«Простір побудовано за принципом відкритої арени зі сценою всередині, — пояснює Станіслав Дьомін. — Як у Шекспіра: «Весь світ — театр». Доріжки спроєктовано так, що люди, йдучи з різних боків, неминуче зустрічаються поглядами, проходять повз цю сцену. Виникає невербальний контакт, і кожен відвідувач стає і актором, і глядачем одночасно».

Сквер Львівських митців. Фото: Urban Development Group

Ця концепція спрацювала. Сквер миттєво наповнився життям: дитячі свята, театральні вистави, люди, що просто сидять на лавках-трибунах, спостерігаючи за цією безперервною виставою.

«Сквер Львівських митців — це не просто об'єкт благоустрою, — зазначає головний архітектор проєкту Григорій Лисенко. —  Це соціальна екосистема. Живий організм, де архітектура є лише каркасом, який наповнюється сенсами завдяки людям, що приходять сюди щодня. Ми створили місце, куди хочеться приходити знову і знову. Це для архітектора і є найвища оцінка».

Фото з виступу на September Fest. Urban Development Group 

«Тест на білку» та інтеграція в природу

Ключовою цінністю проєкту стала екологічність, причому не лише в матеріалах.

«Для нас головним критерієм успіху став «тест на білку, — розповідає Роман Іваненко. — Ми консультувалися з біологами, висаджували дуби, сосни, фундук, сотні багаторічних кущів, щоб створити для місцевої фауни кормову базу. І коли в сквер повернулися білки, справжні місцеві жителі, ми зрозуміли: у нас вийшло. Простір прийняв життя».

Філософія інтеграції житлового комплексу в природу

Цю філософію поваги до контексту локації продовжено і в архітектурі житлового комплексу Chalet. Проєкт, який реалізовано в естетиці альпійського шале, веде діалог із навколишнім середовищем. Будівля не намагається домінувати над ландшафтом, а навпаки, підкреслює його за допомогою натуральних матеріалів (каменю, дерева) та текстур. Це продовження ідеї «фонової архітектури», яка не кричить про себе, а слугує обрамленням для головної цінності — природи.

Візуалізація ЖК Chalet. Urban Development Group

Інтер'єри холів ЖК Chalet, які розроблено дизайнером Андре Таном, підхоплюють цей діалог: панорамні вікна повністю стирають межу між внутрішнім та зовнішнім, перетворюючи лобі на своєрідну «оглядову терасу» з видом на парк. Таким чином, інтеграція відбувається не лише на візуальному, а й на сенсорному рівні, створюючи цілісний та гармонійний життєвий простір.

Візуалізація лоббі ЖК Chalet. Urban Development Group

Безпека через відкритість

Та як бути з головним запитом покупця — «закритою територією»? В UDG переконані, що справжню безпеку дає не паркан, а публічність: наявність на території великої кількості людей зі спільними цінностями. Правильно облаштований відкритий простір сам притягує таку аудиторію.

«Справжня спадщина девелопера — не паркани, а місця, де люди живуть щодня, — підсумував  виступ Роман Іваненко. — Клієнт приходить на вкладені в продукт цінності. І сам стає носієм та частиною проєкту, частиною нового Києва».

«Я хочу, щоб у Києві більше не було парканів навколо житлових комплексів. Паркани не дають безпеки, вони відокремлюють. Якщо ми побудуємо місто з парканами, то це вже не буде місто», — зазначає Роман Іваненко в інтерв’ю виданню «DMNTR» в рамках урбан-фестивалю September Fest.

Інтерв’ю Романа Іваненка виданню DMNTR. Фото: Urban Development Group

Кейс ЖК Chalet та скверу Львівських митців — це доказ того, що бізнес-модель, побудована на довірі та внеску в міське середовище, може бути не лише соціально відповідальною, а й комерційно успішною. Адже зрештою люди купують не стіни, а якість життя.