Максим Колесніков,

к.т.н., власник проєктного бюро «Друід проджект груп»

Проблема, яку зараз часто називають проблемою біженців, або внутрішніх переселенців, за своєю суттю значно більша своєї назви. У мережі достатньо звітів та аналізу різних міжнародних організацій за останні 20-30 років. Там — досвід влаштування тимчасових таборів у Греції для Сирійських біженців, найбільший табір тимчасового перебування у Zaatari, методички НАТО з влаштування польових таборів за часів Косово. До речі, в Україні є і власний досвід містечок для біженців, що були влаштовані ще у 2014-15 роках. Весь цей досвід за масштабами відрізняється від Виходу, що відбувається зараз. За різними заявами та оцінками, в Україні 10 мільйонів внутрішніх переселенців. Приблизно три з них поїхали за кордон та ще повернуться. Половина всіх наших дітей змінили місце життя, на місце тимчасового перебування.

Це прірва, велич якої необхідно осягнути, щоб не намагатися перестрибнути її у два стрибка.

На наш погляд, єдині подібні за масштабом події — це досвід відбудови після руйнівних екологічних катастроф. Таких як землетрус і цунамі в Чилі 2010 року, після якого в місті Constitución було створено у 2013 році містечко з «напівготовими» домами Villa Verde Housing, морський променад 2014 та культурний центр 2015. За цю роботу чилійський архітектор Алехандро Аравена отримав Прітцкерівську премію (нобелівську у світі архітектури). Зважте на це — землетрус у 2010 та створено містечко у 2013. І це приблизно для 100 тисяч осіб. А у нас, якщо брати лише 10% від офіційних повідомлень буде 1 мільйон. 

Очевидний шлях влаштування тимчасових модульних будівель є хибним. 

По-перше, саме тому, що вони тимчасові та створюють до купи існуючих проблем ще одну — гетто людей, які не можуть знайти роботу в новому регіоні. Бо в новому регіоні вже існував більш менш встановлений баланс — між кількістю робочих місць та кількістю мешканців, та створення нових відбувалося дуже повільно. 

По-друге, виробництво великої кількості таких модулів у короткий термін неможливо. Західні виробники зі Словенії, Угорщини вже повністю завантажені — вони виробляють тимчасові будівлі для наших переселенців. Для Польщі або Німеччини це дуже логічно, ми там будемо або 3-6 місяців і перетворюємося на іммігрантів, у них брак робочої сили, або повертаємося назад, і тимчасовий табір вже не потрібний. 

Внутрішнє, українське модульне виробництво хоч і буде завантажено ще досить довго — але все одно не забезпечить ринок. Бо цифри астрономічні — якщо брати 1 млн людей, що потрібно (нагадаю це приблизно 10 відсотків від кількості внутрішніх переселенців) розмістити, це приблизно 300 тис. сімей, яким потрібно якнайменше 10,5 мільйонів квадратних метрів житла. Це розрахунок 35 кв. м на 3 осіб, що значно менше існуючих норм. Тож порівняймо — за 2021 рік в Україні всього було створено за даними Держстата 8,7 мільйонів квадратних метрів. Що майже на 49 % більше, ніж у 2020. Тож можна сказати, що тимчасове будівництво залишиться у своїй функції — простим швидким рішенням за відсутності інших.

Теперішня ситуація дуже нагадує повоєнні роки в СРСР або США. І там, і там створювалися майже однакові програми, але США та Європа пішли далі.

По-перше, відбудовувалися виробничі потужності. Біля них влаштовувалося житло такого типу, який вдавалося забезпечити — від бараків з нарами та будинків що будували полонені німці в СРСР до каркасно-панельних дерев’яних домів в США, які створювалися цілими поселеннями за державної програми та які стали основою сучасної одноповерхової Америки. Саме через це ми в моєму рідному Дніпрі та всіх інших промислових містах маємо так звану черезполосицю — старі потужності заводу оточенні двохповерховими житловими будівлями, дані нові цехи і знов житло. Потім адміністративно-побутові будівлі тих самих радянських заводів і далі знов житло вже брежнєвських часів. Тож ми вже маємо відбиток програми відтворення країни: виробничі потужності, 1 етап — тимчасове житло максимально досяжної якості, бо житимуть родинами, з дітьми та літніми людьми, 2 етап, але майже одночасно з першим — постійне житло поруч з виробництвом (будівельний бум та відновлення країни).

Поговоримо про хороше — про те, що сьогодні технології та соціальні звички суттєво відрізняються від того що було 60 років тому.

По-перше, виробництво. Воно зменшилося. Воно стало значно мобільніше. На сьогодні в упакованому вигляді — це до двох десятків фур, не ешелони. Тобто його складно, але можливо перенести у досить стислий термін. Бізнес вже шукає нові майданчики й не знаходить. За аналізом «ФОКУС» таких було станом на 10-15 березня приблизно 300 тисяч суб'єктів економічної діяльності. Кожне з цих виробництв потребує виробничої бази, що досить проста за суттю — це велика прольотна будівля, з підведеними мережами та коротким логістичним плечем. Крім того, існує достатньо багато бізнесів, яким для роботи потрібен лише офіс — 6 кв. м на людину. IT-компанії, конструкторські бюро, колл-центри тощо. 

Для розміщення технологічного хабу в новому регіоні потрібно створити не лише будівлі, але й сервіси — юридичну та адміністративну підтримку, контакт-центр, показати нові виробничі потужності та можливість якісного розміщення робітників з сім'ями неподалік. Це водночас нагадує за своєю ідеєю технологічний парк, але й відрізняється від нього наявністю великої житлової компоненти, з усім соціальним навантаженням — школами та дитсадками, соціальними центрами та таке інше. Тут неймовірну роль можуть зіграти сучасні онлайн-сервіси — платформи для комунікації, логістичні та транспортні послуги, що вже існують, дистанційне навчання.

І головне запитання — яким має бути нове житло, як має виглядати новий офіс або цех, склад чи логістичний центр? Можна визначити деякі риси. По-перше, максимальної заводської готовності. Чим швидшим буде монтаж безпосередньо на ділянці, чим якіснішими будуть вироби, що постачатимуться с заводу, тим більше шансів на таке саме швидке відродження.

По-друге, будівельна система має дозволяти повторне застосування та взаємозаміну елементів. Бізнес в складних умовах має право на помилку. Інвестувати в цех та мати можливість перемістити його в інше, більш сприятливе місце. Все це логіка не індивідуальної, а серійної збірки. Наші будівельні заводи мають випускати серійні продукти з проєктами повторного використання. Якщо автомобілі збирають на конвеєрі, то для великих об'єктів (літаки або кораблі) існує інший тип серійного монтажу — стапельна. Той самий підхід вже давно потрібно реалізовувати в будівництві. Так само як BOSH поставляє системи запалення або електричні шини для будь-яких моделей світових авто, бо створив єдиний стандарт їх використання, так само виробник із Полтави або Франківська може виготовляти стінові панелі, санітарні вузли або ферми, що ставатимуть на своє місце в типовому проєкті за сотні кілометрів від місця виготовлення. Корінь рішення в стандарті, протоколі виробництва.

Насамкінець можна додати одне — ми зіткнулися з проблемою, яку не можемо не вирішити, бо від цього залежить подальше життя держави. Але відповіді, якщо будуть знайдені та втілені в життя, можуть так само перевернути світ нерухомості, світ капітальних інвестицій, як свого часу ідея контейнерних перевезень, створення системи стандартів змінила світ логістики та світової праці. Нова структура будівельних об'єктів, нова структура їх адміністрування та спосіб використання — це абсолютно нова галузь світової економіки. Потрібно лише так її задумувати.