Славутич: між мономістом і містом-коворкінгом

15.07.2021

Автор: Катерина Клюєва

Не можна сказати, що Славутич «народився зі срібною ложкою в роті», але все-таки йому багато в чому пощастило, незважаючи на трагічність історії виникнення міста. Славутич було закладено 34 роки тому серед поліських боліт в околицях станції Неданчичі після найбільшої світової техногенної катастрофи, щоб дати прихисток жителям виселених міст та забезпечити житлом робітників, які підтримували функціонування ЧАЄС після вибуху.

Місто було побудоване з нуля, тому стало наймолодшим в Україні. До того ж воно є анклавом Київської області на території Чернігівської, що приводить до майже комічних ситуації, коли на одній стороні вулиці ви ще у столичному регіоні, а на іншій — вже у сусідній області.

В містобудівному сенсі воно виявилося якщо не найдосконалішим, то напевно найунікальнішим на теренах СРСР, й до сьогодні викликає щирий подив. У спорудженні його кварталів брали участь багато союзних республік СРСР — вони надіслали кращі на то час проєкти будинків, кращі планувальні рішення, направили фахівців-архітекторів та навіть будівельні матеріали. Тому в місті багато абсолютно унікальних кварталів — Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Єреванський, Київський, Невський, Московський, Печерський, Ризький, Талліннський, Тбіліський плюс більш стандартні Чернігівський та Добринінський. Місто задумали і побудували в рекордно короткі терміни — всього за два з половиною роки. Останні будинки тут спорудили в 1996 році. Славутич — ще й найменше місто України, його площа складає всього 21 кв. км. Про унікальність скаже і той факт, що в місті з населенням в 22 тис.осіб немає традиційного громадського транспорту, кілька років тому з'явилися служби таксі, і вони досить активно працюють, поїхати в сусідній квартал можна доволі дешево й з комфортом.

Архітектура

Архітектурна унікальність Славутича в тому, що при його плануванні архітектори ніби передбачили всі тренди майбутнього.

Змінна висотність при забудові кварталів. В рамках кварталів Славутича передбачені будинки різної поверховості — від малоповерхових або висотою у 5–9 поверхів в центрі кварталів до одноповерхових на периферії, в тому числі і з невеликими присадибними ділянками. Не менше половини житлової забудови міста є котеджною, причому в кожному кварталі котеджі мають унікальний архітектурний задум і вигляд.

Екотренди. При спорудженні будинків будівельники й архітектори прагнули максимально зберегти рослинність, тому поруч навіть з багатоповерховими будинками, не кажучи вже про малоповерхову забудову, ростуть розлогі дерева, яким не шкодить людська присутність. Більше половини площі міста (1 130 га) займають ліси, а норма озеленення перевищена в три рази.

 

Велоінфраструктура. Велосипедні доріжки були передбачені генпланом міста від самого початку побудови Славутича. Сьогодні їх близько 12 км. Щоправда, про безперервний веломаршрут ще донедавна було важко говорити, тому що у багатьох місцях шлях велосипедистам перекривають високі бордюри або недостатньо пологі спуски. Але це найменша проблема, у рамках програми безбар'єрності найближчим часом її планують вирішити, та закільцювати мережу велодоріжок, щоб вона стала дійсно логічною. Як уточнює головний архітектор Славутича Дмитро Баглаєв, щоб людина, зійшовши з електрички, сіла на велосипед і мала змогу проїхати по всьому місту, не сходячи з велосипеда.

Децентралізація інфраструктури. Дивно, що при наявній компактності, в місті є децентралізація. Наприклад, щоб відправити дитину в садок або сходити в магазин, не потрібно йти в центр або на інший кінець міста — все в кроковій доступності. У будь-яку точку Славутича можна дійти пішки за 20 хвилин, а обійти все місто по периметру можна за годину. Всього тут працює 6 дитячих садків, 4 школи та ліцей, два заклади позашкільної роботи. У шести кварталах навіть побудовані власні фізкультурно-оздоровчі комплекси.

Різноманітність стилів. Оформлення кварталів Славутича — це тема для окремої статті. Не всі квартали міста однаково цінні з архітектурної точки зору — є більш вдалі, є слабші, але в цілому вони представляють унікальний зразок «пізнього радянського стилю міської забудови», причому в усьому розмаїтті. Адже місто одночасно планували 35 проєктних інститутів з восьми радянських республік.

Наприклад, Єреванський квартал — це панельні будинки з облицюванням з унікального рожевого туфу, також в будинках є приземкуваті арки, що нагадують середньовічні фортеці. На вікнах подекуди ще залишилися дерев'яні віконниці-жалюзі. Особлива гордість цього кварталу — пічки-мангали встановлені просто посеред двору. Їх з гордістю показують гостям міста, а мешканці інших кварталів неодноразово просили місцеву владу побудувати такі «громадські місця» й у них. Малоповерхова забудова також з рожевого туфу, уся заплетена виноградом.

Бакинський квартал. У будинках використовуються кілька видів вікон, характерних для архітектури цієї країни — стрілчасті, арочні, розділені на дві частини.

Тбіліський квартал. Тут оформлення, характерне для Грузії, простежується як в багатоповерхівках, так і котеджах з відкритими сходами.

Вільнюський квартал виділяють червоні черепичні дахи. Особливий шарм мають дерев'яні талліннські та ризькі котеджі, а вулиці на яких вони стоять, нагадують європейські. Але й двоповерхові та п'ятиповерхові будинки серед сосен також варті уваги. Незважаючи на те, що п'ятиповерхові будинки в Славутичі побудовані за традиційними для СРСР технологіями, планування тут відповідають найсучаснішим вимогам, наприклад, є багаторівневі квартири та з декількома санвузлами. Деякі котеджі мають гаражі, як в сучасних будинках.

Але привабливі зовнішньо, будинки Славутича, однак, не уникнули проблем радянської забудови загалом. Наприклад, частина багатоповерхівок дуже холодна, тож на опалення при традиційно низькій ціні оренди припадає більша частина витрат. А проблема утеплення тут більш складна, тому що потрібно зберегти унікальність міста, розповсюджений в інших містах «клаптиковий» метод утеплення за допомогою пінопласту тут не доречний.

Кластери та економіка

Задуманий і побудований як мономісто, місто атомників, Славутич зазнав величезного удару, коли в 1990 році було вирішено закрити виробництво атомної енергії на ЧАЕС. Зараз ЧАЕС продовжує бути одним з «донорів» міста як по наповненню бюджету, так і за робочим місцями (тут працює 4 тис. осіб, в основному жителі Славутича), але не головним. Після втрати можливості розвиватися як місто-супутник Чорнобильської АЕС, у Славутичі почали шукати інші варіанти для зростання. Новий розквіт пов'язували з відкриттям тут вільної економічної зони, але, на жаль, вона швидко припинила своє існування.

Від недавнього часу тут просувається бренд міста інноваційних ідей, міста, де зручно жити і працювати представникам креативних спеціальностей (програмістам, художникам), а також підприємцям. Влада навіть амбітно називає свій город коворкінгом та містом креативних ідей. Поки не можна говорити про якісь вагомі результати нового позиціонування — нова програма розрахована на декілька років, але в міськраді впевнені, що створюють всі можливості — прозорий офіс адміністративних послуг, центр підтримки підприємництва з безкоштовними консультаціями. Нещодавно в Славутичі запрацював перший муніципальний інноваційний індустріальний бізнес-парк. Він невеликий за площею (1570,2 кв. м), проте з найнижчою в Україні орендною платою — 3,77 грн за 1 кв. м площі і безкоштовними послугами. Бізнесменам, що зважаться відкрити тут виробництво, обіцяють допомагати в маркетингових дослідженнях і соціологічних опитуваннях, зовнішньоекономічній діяльності та навіть у пошуку фінансування для впровадження інноваційних бізнес-проєктів. Кілька резидентів вже залучили, і найближчим часом вони почнуть роботу.

Другий локус розвитку — культура. Наразі міська активність зосереджена на фестивальній діяльності. Цього року місто стало Малою культурною столицею України, що дає можливість витратити більше ніж 14 млн грн гранту УКФ на культурні події. Причому третину витрат взяв на себе міській бюджет, та взагалі культура тут фінансуєтеся не по залишковому принципу. Як каже міський голова Юрій Формичов, культура — це те, що може рухати місто уперед. Найближчим часом тут планується архітектурна арт-резиденція та фестиваль SESAM 2021 Poliklinika для студентів архітектурних спеціальностей, які спробують дати нове життя будинку поліклініки, яка зараз не використовується. А також фестивалі Open Format Art Residence, GOLDenFest і «Золота осінь Славутича», може стати щорічною і Арт-резиденція «Сюрреалізм в просторі постмодернізму».

Третій шлях розвитку — туристичний. Маючи сталі зв’язки з ЧАЄС, тільки Славутич може запропонувати туристам повноцінне занурення в атмосферу Чорнобильської зони, починаючи з 50 км шляху залізницею через територію Білорусі до ЧАЭС, закінчуючи відвідуванням конфайменту та покинутого міста Прип’ять.

Навколо Славутича багато історичних локації, що відносяться до періоду Київської русі (древні Любеч та Чернігів), та багато потенційно привабливих для туристів природних атракцій.

Але цей розвиток гальмує географічне положення Славутича. З Києва сюди майже 3 години, залізницею — ще довше. Вирішенням міг би стати швидкісний Інтерсіті, але це поки далека перспектива. У період пандемії Славутич відвідали лише 3 тис. осіб. Арина Старовойтова, керівник Агентства регіонального розвитку, вірить, що саме туризм може стати драйвером Славутича у найближчі роки. «Але поки для цього потрібно багато працювати, починаючи з місцевого рівня до державного», — зазначає вона.

Безбар’єрність

Наразі місто має значні успіхи у впровадженні безбар’єрного середовища. Славутич продовжує працювати над реалізацією амбітного плану — стати першим в Україні безбар'єрним містом. Договір про співпрацю в цьому напрямку підписали представники Міністерства розвитку громад та обласних і міських органів виконавчої влади в кінці 2020 року. До цього в місті вже було кілька практичних напрацювань, але повністю проєкт ще не реалізований, адже в Славутичі говорять не просто про доступність різних організацій і підприємств для маломобільних груп населення, а ширше — про відсутність будь-яких бар'єрів між людьми з різними фізичними можливостями, тому одними пандусами і тактильною плиткою цю задачу не вирішити.

За планом на організацію повністю безбар'єрного простору виділено 4 роки.

Поки в місті діють кілька безбар'єрних просторів, в тому числі простір нового формату «City-КВАДРАТ», де проходять всі значущі міські заходи. У школі №4 діє інклюзивно-ресурсний центр для школярів з обмеженими можливостями. Найближчим часом ці та інші простори Славутича будуть нанесені на онлайн-карту Dostupno — мобільний застосунок, який допомагає знайти місця і заклади, дружні до людей з інвалідністю, батьків з маленькими дітьми та інших представників маломобільних груп. Після ремонту стане безбар'єрною Славутицька міська лікарня, в планах на 2021 рік оснастити пандусами залізничний вокзал, ряд амбулаторій, спорткомплекс «Олімпієць» та інші об'єкти. Поки ж в місті встановлено 33 пандуса, влаштовано 181 км пішохідних доріжок і тротуарів, 96 пішохідних переходів, які поступово приводять у відповідність вимогам безбар'єрності.

Фото: Ігор Лишиленко, Катерина Клюєва та Агенство регіонального розвитку Славутича