Ольга Єрошенко,

співзасновниця і керуюча партнерка Українського клубу нерухомості (URE Club), президентка та засновниця БО «Благодійний фонд «Житло для ВПО», видавчиня профільних видань про нерухомість Property Times і 3m2

Ми живемо у важкий час, коли окрім війни з росією, суспільство переживає важку трансформацію, яка часто набуває вигляд «запеклих боїв» з внутрішнім ворогом. Здається, що вже немає жодного питання, яке б не розкололо українське суспільство на табори прибічників та супротивників. На жаль, така ж доля у створення та побудові військових меморіалів.

Кожне повідомлення про нові проєкти викликає хвилю негативних коментарів. Хтось вважає, що такі витрати у теперешній час зайві. Хтось вважає, що такі проєкти викликають болісні почуття та травмують. Хтось не сприймає сам процес проєктування та будівництва, адже не вистачає публічності та участі громади; дається взнаки відсутність довіри до місцевої та державної влади. Для когось, такі проєкти — не є пріоритетними, адже існує величезна потреба у відбудові житлових та інфраструктурних об’єктів. Ну, і завжди знайдуться ті, хто критикують естетичну складову, адже про смаки чомусь досі сперечаються.

Фото: Меморіал Хрест Героїв, м. Вишгород. Джерело 

Моя особиста думка, що такі проєкти не просто потрібні і вчасні, але й вкрай необхідні саме зараз і по всій Україні, в кожному її куточку. Спробую пояснити свою позицію у кількох аргументах.

Вчасно. Чи знаємо ми, коли і як закінчиться для нас війна з росією, що триває вже 10 років? І хоча б які у нас були думки з цього приводу, як би ми хотіли передбачити розвиток подій, майбутнє нам невідомо. Поки маємо «відкриті рани», гостре сприйняття реальності, тих, хто втратив найдорожчих людей і хоче зберегти про них пам’ять (тільки подумайте на скільки переживуть матері своїх втрачених синів, чи можуть вони чекати?), повинні з'являтися нові меморіали, пам’ятники, пам’ятні таблички, навіть музеї пам’яті. Поки є ті, хто може дати свідчення, надати матеріали, записати мемуари та спогади, стати натхненням для творців. Я впевнена, що і потім будуть з’являтися нові проєкти, на честь перемоги зокрема.

Бюджет. Публічні проєкти мають бути створені публічно. Я саме про прозорість та відкритість усього процесу. Вважаю, що усі навколо мають знати вартість проєкту та джерела фінансування. Це знімає багато питань та соціальну напругу. Інформація про бюджет, виконавців, творців має стати невід’ємною частиною таких проєктів. Це теж пам’ять про нас як про суспільство.

Пріоритет. Меморіали, в тому числі військові — це частина культури та нашої історії. Я досі не розумію, чому потрібно пояснювати роль культури у формуванні суспільства. Перше, що робить росія на окупованих територіях — це руйнує усі прояви нашої історії та культури. Творіння на противагу нищенню повинно стати нашою національною ідеєю. Відновлюючи мости, давайте робити пам’ятні знаки, чому міст було зруйновано. Відновлюючи фасади, давайте консервувати деякі пошкодження, що будуть нагадуванням про минулі події. Відновлюючи школи і садочки, давайте створювати фотоспогади про ті руїни, щоб наші нащадки теж пам’ятали. Ховаючи наших воїнів, давайте створювати військові меморіали, щоб вшанувати їх подвиг. 

Почуття та травма. Багато з тих, хто пережив окупацію, втрату рідних та власних домівок досі болісно переживають свій досвід. Але ще більше людей, які цього не розуміють, не відчувають, не можуть осягнути, бо не мають цього досвіду. Функціонал меморіалів донести інформацію до усіх та викликати почуття та емоції, створити новий досвід. Особливо це стосується наступних поколінь, якщо ми хочемо, щоб вони розділили наші цінності свободи та прагнення незалежності. 

Естетика. Особливо добре розуміють ситуацію зі смаками загалу архітектори. Навряд чи можливо створити проєкт, який отримає одноголосну підтримку та уподобання, але точно можна знизити рівень незадоволення залученням громадськості до обговорення проєктів, конкурсним відбором ідей та пропозицій, співпрацею з міжнародними експертами тощо. 

Варто пам’ятати, що на сьогодні українці все ще переживають війну і як суспільство, ми не лише трансформуємося, ми переживаємо загальну травму. Потрібно бути добрішими, емпатичними та навчитися комунікувати власні потреби та позицію. Важливо підтримувати ініціативи меморіалів не з позиції сьогодення, але як перспективу майбутнього, за яке ми боремося.