Ринок будматеріалів після ратифікації ЗВТ з Туреччиною: можливості та ризики 

Ратифікація Угоди про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною, яка відбулася в липні 2026 року, відкриває нові можливості для бізнесу, але водночас ставить перед українськими виробниками низку серйозних викликів. Особливо гостро це питання постає для ринку будівельних матеріалів, який має стати одним із ключових драйверів майбутньої відбудови країни. Показовою є ситуація у скляній галузі: українські виробники одночасно залежать від турецької сировини та обладнання, але водночас конкурують із готовою продукцією з Туреччини. Саме тому, як зазначають експерти, вплив угоди не буде однозначним і значною мірою залежатиме від державної промислової політики.

Property Times дізнавався, які можливості та ризики несе зона вільної торгівлі для українського ринку будівельних матеріалів і чи допоможе вона розвитку вітчизняного виробництва в умовах майбутньої відбудови. 

Скляна галузь: виклики монополізму та потреба власного виробництва

Найбільш критичною точкою дотику інтересів двох країн може стати ринок листового скла, вважає виконавчий директор Асоціації «Українські виробники світлопрозорих конструкцій» Михайло Орленко. Україна наразі перебуває у стані тотальної імпортозалежності, адже власного промислового виготовлення флоат-скла в країні немає.

У 2025 році споживання становило близько 22 млн метрів у перерахунку на скло товщиною 4 мм. Після виходу з українського ринку російських і білоруських постачальників близько 50% імпорту прозорого скла забезпечує турецька компанія Şişecam, такі цифри наводить Олександр Лакей, керівник з розвитку інвестиційних проєктів у сфері промисловості City One Development. Туреччина дедалі більше орієнтує свої виробничі потужності на ринки Європи та України. Це відбувається на тлі скорочення виробництва скла в країнах ЄС через зростання витрат, пов’язаних із «зеленим» переходом, та підвищення собівартості виробництва, пояснює експерт. 

За оцінками Михайла Орленка, перші вітчизняні потужності з’являться не раніше 2028–2030 років, тоді як щорічна потреба для відбудови сягає 27 мільйонів квадратних метрів. У цьому контексті зниження мит на базову сировину може здатися вигідним, але воно несе в собі загрозу посилення позицій турецького гіганта Şişecam, вважає  Орленко: «За такої різниці в масштабах навіть кілька відсотків тарифної переваги можуть бути використані для збільшення маржі імпортера, кредитування дилерів, створення складських запасів та подальшого посилення ринкової позиції. Тому скасування мита не гарантує пропорційного здешевлення скла для українського споживача», — застерігає експерт.

Проте, на думку Олександра Лакея, прямий вплив зони вільної торгівлі на ринок флоат-скла є мінімальним. «Фактично імпорт турецького скла і до цього здійснювався без сплати мита завдяки чинному режиму преференцій та сертифікатам походження товару. Тому сама угода істотно не змінює конкурентні умови, — пояснює свою думку експерт. — Натомість важливими є окремі положення угоди, відповідно до яких Україна бере на себе зобов’язання утримуватися від частини протекціоністських заходів. Саме це може створювати виклики для реалізації промислової політики, зокрема програм локалізації, підтримки виробництва та інших інструментів політики «Зроблено в Україні».  

Довгостроковим ризиком є те, що безмитний турецький імпорт створює надвисокий бар’єр для майбутнього українського виробника. Потенційний інвестор в Україні змушений діяти в умовах воєнних та енергетичних загроз, змагаючись із уже амортизованими потужностями глобального турецького гравця, зауважує Михайло Орленко. Експерт наполягає, що відкриття ринку має супроводжуватися чіткою промисловою політикою держави, включаючи страхування ризиків та доступ до інфраструктури. Принциповим моментом є недопущення лібералізації в сегментах із високою доданою вартістю. Експерт пояснює: «Якщо одночасно з базовим склом безмитний доступ отримує готове загартоване скло, триплекс або склопакет, український переробник уже не одержує дешевшу сировину — він отримує готового конкурента. У цьому разі за межами України залишаються розкрій, обробка, загартування, ламінування, складання склопакета, герметизація, контроль якості, робочі місця та податки».

Логістика, демпінг та регіональна експансія

Президент Спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій зазначає, що вплив Ратифікації на ринок будматеріалів багато в чому буде залежати від логістики. Турецький товар має пройти довгий шлях, пояснює експерт: «Спершу товар потрібно довезти до портової інфраструктури, завантажити на судно та здійснити митне оформлення — і все це коштує грошей. Далі корабель повинен прибути в український порт, де знову йдуть витрати на розмитнення та розвантаження». Саме тому турецькі виробники, на думку Салія, насамперед приглядаються до приморських територій України, де логістичне плече є найкоротшим.

Олександр Лакей підкреслює, що виробництво флоат-скла — це типовий локальний бізнес, де логістика є вирішальним чинником. За його словами, при собівартості скла близько 2–3 євро за квадратний метр доставка швидко формує значну частину кінцевої вартості, тому виробляти продукцію економічно вигідно саме поруч зі споживачем.

Окремим чинником ризику є тактика роботи турецького бізнесу через своїх генпідрядників. «Турецькі компанії дуже часто заходять на ринок через власних генпідрядників, які намагаються максимально завозити матеріали саме з Туреччини — адже країні зараз вкрай потрібна іноземна валюта», — коментує Костянтин Салій. Через таку гостру потребу у валюті турецькі компанії можуть вдаватися до демпінгу. 

Захисні заходи та боротьба за внутрішній ринок

Особливо гостро питання демпінгу стоїть в сегменті віконної фурнітури. Тут уже офіційно встановлено факти недобросовісної конкуренції: станом на весну 2026 року в Україні продовжують діяти антидемпінгові мита на турецькі поворотно-відкидні механізми за кодом 8302 41 50 10  в розмірі від 30,78% до 35,1%. Михайло Орленко попереджає, що зона вільної торгівлі не повинна стати політичним приводом для скасування цих заходів, оскільки звичайне ввізне мито та антидемпінговий захист — це різні інструменти. Збереження цих бар'єрів є життєво необхідним для виживання національного виробника там, де шкода від демпінгу вже була доведена в межах розслідувань. 

Нерівні умови виробництва та внутрішні бар'єри

Важливо враховувати, що український та турецький виробники перебувають у кардинально різних безпекових умовах. «Турецькі підприємства не потерпають від ракетних обстрілів, а наші — потерпають. Це стосується Дніпра, Запоріжжя, Херсона, Миколаєва — міст, які регулярно опиняються під ударом», — зауважує Костянтин Салій. Окрім воєнних ризиків, вітчизняний бізнес стикається з несприятливою внутрішньою політикою, зокрема планами «Укрзалізниці» щодо значного підвищення тарифів. Експерт попереджає: «Укрзалізниця найближчим часом підвищить тарифи на 35–45 відсотків, і можна уявити, як це позначиться на собівартості української продукції».

Крім того, українська промисловість часто залишається на технологічному рівні минулого століття. Костянтин Салій характеризує її як «промисловість 2.0», зазначаючи, що багато підприємств використовують застарілі лінії, які свого часу були списані в тій же Туреччині. Угода про вільну торгівлю може змінити цю ситуацію через доступ до сучасного обладнання.  «Найбільш позитивний вплив ЗВТ наша галузь може отримати в частині виробничого обладнання... Це особливо важливо в умовах кадрового дефіциту, оскільки автоматизація дозволяє збільшувати продуктивність без пропорційного збільшення кількості працівників», — вважає Михайло Орленко.

Співпраця замість конкуренції 

Попри можливий тиск імпорту, Костянтин Салій закликає не боятися конкуренції, а шукати нові форми співпраці. Він припускає можливість капітального симбіозу: «Ніщо не заважає турецьким компаніям викупити українського виробника повністю або частково, інвестувати кошти у відновлення виробництва і випускати продукцію під українським брендом».

Хоча такий розвиток і можливий, але він маловірогідний. «Розширення турецьких виробничих потужностей значною мірою фінансується європейськими банками та фінансовими інституціями, — пояснює Олександр Лакей. — Це створює парадоксальну ситуацію: інституції, які вже інвестували у збільшення виробництва в Туреччині, навряд чи будуть так само активно фінансувати створення конкуруючих виробництв в Україні».  

Український експорт — ставка на нішеві рішення 

Щодо перспектив українського експорту, то вони лежать не в масовому сегменті, а в спеціалізованих рішеннях. Михайло Орленко пояснює, що Туреччина сама є потужним виробником, тому «скасування мита навряд чи призведе до масового експорту стандартних українських вікон». Замість цього він бачить майбутнє в нішевих продуктах: спеціальних захисних і вибухостійких конструкціях, нестандартних фасадних рішеннях, енергоефективних системах, інженерних послугах. Окрім того, правила Пан-Євро-Мед дозволяють використовувати турецькі компоненти для подальшого преференційного експорту готової продукції до ЄС.

Які кроки має зробити держава

Доля вітчизняного ринку будматеріалів в умовах вільної торгівлі залежатиме від виваженості державної політики. «Якщо дешевші сировина та обладнання допоможуть українським підприємствам збільшити переробку, модернізувати виробництво і наростити експорт — ЗВТ стане інструментом розвитку, — підсумовує Михайло Орленко. — Якщо ж у межах відбудови ми почнемо масово імпортувати готове скло, склопакети, фурнітуру та конструкції, залишаючи українські потужності недозавантаженими, — це вже буде не вільна торгівля, а закріплення імпортозалежності та втрата промислового потенціалу». 

Олександр Лакей вважає, що державі доцільно зосередитися на кількох пріоритетах: 

- зберегти програми підтримки українського виробника в межах політики «Зроблено в Україні»;

- забезпечити ефективний ринковий контроль і прозорі правила роботи на ринку дистрибуції скла;

- бути готовою до застосування антидемпінгових та антисубсидійних заходів у разі недобросовісної конкуренції;

- максимально використовувати державні закупівлі та програми післявоєнного відновлення для підтримки продукції українського виробництва в межах дозволених міжнародними зобов’язаннями механізмів.

Додатковим фільтром для неякісного або аномально дешевого товару має стати нова система кодифікації та класифікації будівельної продукції, що впроваджується відповідно до європейських вимог. Як зазначає Костянтин Салій, таким чином Україна створює «технічний бар’єр саме для необґрунтованого демпінгу».

Фото: istockphoto.com/Dmytro Skrypnykov