Планування міського простору в київських реаліях — думка фахівців

03.06.2019

Київ постійно змінюється, впроваджується багато ініціатив, покликаних зробити місто комфортнішим для людей. Упорядковуються парки й сквери, додаються нові громадські простори, розробляються пішохідні й веломаршрути. Але поки ці зміни точкові, немає загальної концепції розвитку міста. Property Times зробив бліц-опитування фахівців стосовно планування міського простору.

В чому полягає основна проблема Києва з точки зору планування міського простору?

Гліб Ушаков, кандидат архітектури, доцент:

Саме для розвитку Києва особливими проблемами є: стихійна концентрація міського життя та нових великих об'єктів у старому центрі, тобто моноцентричний розвиток, який тільки погіршує тісноту центра, та низький рівень розвитку периферійних зон міста. Також неймовірно уповільнює розвиток усього міста та не дає йому перекинутись по-справжньому на лівий берег недостатня кількість мостів через Дніпро.

Валентин Уваров, провідний архітектор Urban Experts:

Проблема Києва з точки зору планування міського простору полягає у відсутності цього планування. Також проблема поглиблюється через неузгодженість основних містобудівних документів та їх погану якість.

Так, у місті існує начебто діючий Генеральний план до 2020 року, а також є проект нового Генерального плану до 2025, який все ще не прийняли. Детальні плани території іноді можуть не враховувати жоден із цих документів, хоча мають базуватися на Генеральному плані, що діє зараз. Досі не прийнятий зонінг для центру міста, що міг би навести лад (хоча вже фактично надто пізно) із забудовою в центрі. Бо насправді головна проблема — відсутність контролю за виконанням містобудівної документації.

Станіслав Дьомін, архітектор, урбаніст, т. в. о. директора КП «Киівміськрозвиток»:

Є цілий комплекс проблем. Починається він з невизначеності міського простору, як об'єкту у законодавчій і нормативній площині. Сам об'єкт розірваний між законом «Про благоустрій населених пунктів» та законом «Про регулювання містобудівної діяльності», і підзаконними актами. Не затверджені порядки за погодженням проектів міського простору. Він не визначений як цілісний майновий комплекс, розірваний між балансоутримувачами. Проект дизайну або організації міського простору відсутній як вид проектування. У більшості міст України немає підприємств, які могли б професійно виступати замовником за такими проектами. Підприємство, яке я зараз очолюю, КП «Київській центр розвитку міського середовища» замислювалося саме таким підприємством, але поки не стало. При минулому директорові воно дало крен в сторону паркових зон. Зараз ми все ж намагаємося повернути його до міських просторів.

Григорій Мельничук, урбаніст:

Головна проблема планування міського простору в Києві — це невідповідність тим реаліям, які є на сьогоднішній день. З часу практики розробки генеральних планів в радянський період у нас змінився соціально-економічний устрій, тенденції в будівництві, в інфраструктурі. Стоїть питання ревіталізації промислових зон.

На додаток є питання адміністративно-територіального устрою, що не відповідає територіально-планувальним утворенням. У нас є ситуація, коли житловий масив відноситься до кількох адміністративних районів. Наприклад, Нивки, які входять в три адміністративні райони. У нас немає виділеного Центру. Він виокремлюється в багатьох документах — рекламні зони, зони вивісок, зони паркування, але ми маємо чітко сформулювати, що ось це є Центр і він має мати окремий статус на рівні адміністративного планування.

Стоїть питання ревіталізації промислових зон, перетворення спальних районів на мультифункціональні квартали.

Як змінити ситуацію?

Валентин Уваров, провідний архітектор Urban Experts:

Проблему потрібно вирішувати комплексно — провести аудит усього, що є в місті і визначити можливості і проблеми задля створення масиву даних. Далі вже можна говорити про проектування. Важливо проводити аудит проектних рішень громадськістю, а також залучати іноземні організації. При всій повазі, міські депутати не в змозі осягнути усі розділи подібного документу, і тому не можуть одноосібно вирішувати, як має жити місто.

На нашу думку, рішенням є чіткість і прозорість процедур, виконання процедур і нагляд за виконанням хоча б прийнятої документації, аудит міста і проектної документації.

Станіслав Дьомін, архітектор, урбаніст, т. в. о. директора КП «Киівміськрозвиток»:

Якщо ми говоримо про місто, то в першу чергу, має бути розроблений порядок роботи з міським простором, визначений замовник, розроблена стратегія і виділений бюджет.

Гліб Ушаков, кандидат архітектури, доцент:

Тільки дії, розпочаті за кілька років і більше від кризового стану, можуть бути адекватною реакцією. Отже, прогнозування за багато років та початок дій, спрямованих на майбутнє. Наприклад, будівництво нового мосту через ріку є єдиним способом реагування на транспортний колапс через кілька років. А без попередньо розпочатого будівництва буде неможливо це вирішити. Тільки робити понтонну переправу.

Інший приклад — це метрополітен. Якщо продовжувати додавати нові станції до існуючих ліній і не посилювати пропускну здатність трьох пересадкових вузлів, чи не створювати нові пересадки, то ми невідворотньо отримаємо «непрохідність» пересадкових вузлів дуже скоро. Отже, дії дистанційні у часі хоча б на кілька років.

Григорій Мельничук, урбаніст:

Головне питання, яке потрібно вирішити, що ми хочемо отримати через декілька років, бачення міста через 20, 30, 50 років. Наприклад, чи ми бачимо Київ як велике світове місто рівня Відня чи Берліну, чи бачимо більше як регіональне місто, як Бухарест чи Мінськ. Або ми взагалі бачимо перенесення столиці в інше місто, а в Києві створимо фінансово-діловий центр.

Які основні завдання потрібно вирішити місту, щоб воно стало комфортним для людей?

Валентин Уваров, провідний архітектор Urban Experts:

Допоки жителі міста фактично можуть брати участь у вирішенні питання комфорту життя раз на 4-5 років на виборах і ситуативно повстаючи проти певних точкових проблем забудови, то комфортним містом Київ не буде ще довго. Відсутній діалог і можливості для нього, не відбується обговорення проектних рішень, що пропонуються містом, і виконуються за кошти платників податків.

Другим завданням є подолання хаосу в містобудівній документації. Потрібно навести нарешті лад у ній і прибрати із цього питання політику – мають бути чіткі і зрозумілі плавила для всіх. Є прийнятий документ — треба виконувати або змінювати його. А щоб менше змінювати, треба закладати реалістичні і адекватні рішення, проводити обговорення і аудит. Замовляти його на конкурентних засадах, проводити архітектурні конкурси. Тобто шукати рішення відкрито, а не ламати місто, як кому заманеться.

Григорій Мельничук, урбаніст:

Треба розуміти, що ми будуємо, тобто не можна будувати, не розуміючи, що ми хочемо. Можливо, ми хочемо будувати центр як ділове ядро, а житлові райони орієнтовані на безпеку дітей, комфорт сімей. Все це знаходить вираження в конкретних планувальних рішеннях.

Гліб Ушаков, кандидат архітектури, доцент:

Щоб місто стало комфортним для людей потрібно постійно вирішувати низку завдань, можна навести певний перелік цих напрямів:

- громадський транспорт, справді муніципальний, а не маленькі маршрутки, які зараз перевозять більшість пасажирів;
- адаптація закинутих промислових зон;
- взяти під контроль велику кількість закинутих будівельних ділянок;
- визначення чітких меж рекреаційних зон та захист їх від забудови;
- система безпеки міста «смарт» з відеоспостереженням, патрулюванням та реагуванням на запобігання та під час, а не після правопорушення;
- як мінімум аварійний ремонт пам'яток архітектури, особливо порожніх, та адаптація їх до життя;
- відновлення пойми ріки Либідь та інших водоймищ як справжніх рекреаційних зон;
- муніципальна підтримка та догляд громадських просторів у різних районах;
- розвивати житлову забудову тільки за умови створення необхідних громадських об'єктів (школи, дитсадки та ін.) та достатнього дворового простору;
- сітьова структура паркінгів (багаторівневих та, за можливістю, автоматизованих);
- сприяння будівництву соціального та доступного житла;
- сприяння будівництву сучасної форми того, що традиційно в Києві називалось «дохідні будинки». Це доступні апарт-готелі, де можна арендувати невелику квартиру з усім необхідним. Інакше буде продовжуватись масова стихійна та нелегальна оренда звичайних квартир, як основне місце проживання тих, хто приїжджає працювати до міста;
- структура соціальних центрів, що включають прихисток (не тільки при температурі мінус 15 у вигляді військової палатки), безкоштовну їдальню, медичний пункт, склад одягу (хоча б секонд, з пунктом прийому речей від громадян та організацій), та відділ, пов'язаний зі структурою центрів зайнятості;
- структура справжніх центрів зайнятості, а не тільки реєстрації непрацюючих. Вони мають бути хабами, що поєднують різноманітні замовлення і запити людей, які шукають різну діяльність, та системи і заклади швидкого різноманітного навчання.

Хто має брати участь в розробці стратегії міського планування?

Григорій Мельничук, урбаніст:

Міська адміністрація і держава мають виконувати функції модератора. Архітектори й урбаністи не є повноправною стороною процесу, вони лише можуть прогнозувати результати того чи іншого рішення. Тобто часто говорять, що є 4 сторони процесу — громада, влада, бізнес і професіонали. В даному випадку є лише дві сторони — мешканці і бізнес Функція влади — модерація процесу, функція архітекторів — прогнозування і виконання на професійному рівня.

Валентин Уваров, провідний архітектор Urban Experts:

Якщо буде чітка і чиста процедура розробки, виконання, контролю, містобудівної документації та її адекватне втілення, то це не важливо. Міська адміністрація це сервіс — вона має створити можливості для роботи в рамках адекватних норм і правил, винести на обговорення — стати модератором, після цього прийняти документацію і слідкувати за її неухильним виконанням. Звісно, неможливо створити одразу ідеальний документ, бо все змінне, і потрібна процедура внесення змін, але ж знову ж — чітка і відкрита.

Станіслав Дьомін, архітектор, урбаніст, т. в. о. директора КП «Киівміськрозвиток»:

У розробці стратегії міського планування повинні брати участь всі зацікавлені сторони, кожен в рамках своєї компетенції та можливостей. Нам всім тут жити, працювати, відпочивати. Модератором процесу однозначно повинна виступати міська адміністрація. Політику в цьому напрямку повинні формувати депутати і мер. Але я б попросив не плутати планувальні та об'ємно-просторові завдання. Це речі різні.

Гліб Ушаков, кандидат архітектури, доцент:

До розробки стратегії міського планування мають бути залучені міська адміністрація, міністерства, спеціалізовані науково-проектні організації, наукові групи факультетів, пов'язаних з урбаністикою у різних університетах, спілка архітекторів, забудовники і громадські організації. Фінансування муніципальне плюс можуть бути інтегровані грантові дослідження чи дослідження, замовлені різними фондами.

Чи доцільно залучення іноземних консультантів для вирішення цих завдань?

Валентин Уваров, провідний архітектор Urban Experts:

Власних сил вже майже немає: у місті тотальний дефіцит кваліфікованих спеціалістів з планування, урбаністики, міських інженерних системах і т.д. Причиною як раз є відсутність нормальних процедур, політизація цього проектного процесу і нехтування думками спеціалістів. Фактично, вже втрачений авторитет міського планування і це сприймається як комунальне підприємство з ремонту чи благоустрою у свідомості людей. Тому іноземний досвід нам потрібен як кисень, світ розвивається, технології все краще, нові підходи для буденних питань вже є. Але коли іноземні спеціалісти з’являться, вони покажуть усю нашу некомпетентність у тому, що наробили — от це і стримує і буде стримувати від залучення міжнародного досвіду.

Гліб Ушаков, кандидат архітектури, доцент:

Доцільним буде залучати досвід інших країн та запрошувати фахівців. Проводити справжні відкриті міжнародні конкурси. І журі на основі міжнародних авторитетів теж надійніше працює.

Також важливе стажування наших фахівців за кордоном як система найкращого підвищення кваліфікації. Також при вирішенні певної складної задачі є доцільним виїзд вітчизняної групи до інших країн, де реалізовані подібні об'єкти.

Станіслав Дьомін, архітектор, урбаніст, т. в. о. директора КП «Киівміськрозвиток»:

Складно сказати, чи доцільно це. Найчастіше іноземні фахівці погано розуміють основи наших проблем. Тому не можуть повноцінно застосовувати тут свій досвід. Їх ідеї впираються в відсутність процедур їх впровадження. Мені бачиться більш перспективним шлях підвищення кваліфікації наших фахівців за кордоном. Мені здається, було б дуже круто, щоб підвищення кваліфікації було б обов'язковим і оплачувалося за рахунок міста, в якому дані фахівці працюватимуть.

Який зі світових прикладів планування міського простору можна було б взяти за основу для Києва?

Григорій Мельничук, урбаніст:

Нам потрібен досвід Німеччини, розвиток Берліну, особливо після радянської окупації. У них гарна система залучення громадськості і комунікації з бізнесом. Є досвід Польщі — Варшава, Краків, це країна ближча нам ментально. Цікавий досвід прибалтійських країн, які з колишніх членів СРСР пройшли найдалі в європейській інтеграції. Але за обсягом міста, за задачею ключові — Берлін і Варшава.

Гліб Ушаков, кандидат архітектури, доцент:

Для існуючого стародавнього міста в умовах унікального рельєфу взяти будь-яке світове місто за основу методологічно неможливо. Можна орієнтуватись на окремі аналоги по вирішенню розвитку певних проблем та сфер. Залежить від розгляду окремих питань. Наприклад, досвід Парижу при створенні ділового району Дефанс не на голові старого міста, а поруч, зробивши ефективний транспортний зв'язок нового району з історичним центром.

Також дуже наочний досвід міста Шанхай по створенню справжніх багаторівневих вузлів шляхопроводів на перспективу. Досвід Риму, де розвиток міста враховує історичну структуру та схожий пагористий рельєф.

Підготувала Ірина Настич