Property Times Архітектура

Автор: Ірина Настич

Наше покоління отримало у спадок чимало видатних пам’яток та гідних архітектурних прикладів різних епох. Щось, на жаль, поступово втрачається й залишається лише у спогадах та на фото, як от хмарочос Гінзбурга. За певні об’єкти розгортаються справжні баталії, аби зберегти їх для наступних поколінь. А що по собі залишить доба розбудови незалежності нашої країни, адже в цей період Украйна почала активно забудовуватися: житлові будинки, громадські будівлі, комерційні та культурні об’єкти. Чи є шанс у сучасних архітектурних об’єктів стати у майбутньому пам’ятками архітектури, що врешті наше покоління залишить по собі нащадкам? Property Times розмірковував над цими питаннями разом з експертами.

Перевірка часом

Визнання зазвичай приходить з часом, безперечно, є шедеври, визнані сучасниками майже від моменту їх створення. Але й чимало прикладів коли від початку об’єкт викликав несприйняття, а через певний час був визнаний справжнім шедевром й прикладом для наслідування.

Левова частка сучасних будівель ще на етапі проєктів викликають негативну реакцію у суспільства — не там будують, не в тому стилі, не тієї поверховості, не того кольору, не з тих матеріалів… Навіть якщо дотримано всіх норм та обмежень, все одно знайдеться той, кому щось не сподобається. Однозначно стверджувати, чи стане той чи інший проєкт врешті пам’яткою чи бодай просто гідним архітектурним прикладом своєї епохи, не можливо.

«Більшість будівель, які залишаться після нас, не є об’єктами архітектури — це об’єкти будівництва, і так було завжди. Які сліди будуть надихатимуть наступні покоління, заохочуватимуть зрозуміти нас або полюбити — це відкрите питання. Архітектурний слід нашого часу теж залишиться, і невелика частка сучасних будівель стане пам’ятками, — вважає Антон Олійник, архітектор, співзасновник BURØ Architects. — Існують критерії визначення пам’яток архітектури — вони, як на мене, формальні. Пам’ятка архітектури — це завжди матеріальний слід прагнень людей та їхніх амбіції досягти ідеалу. Важливо розуміти, що архітектура — це завжди спроба загравати з вічністю. З одного боку, архітектура спирається на досвід минулих поколінь, з іншого — будинком або простором, які створюються зараз, будуть користуватися наступні покоління. Об’єкти архітектури та їхні автори завжди знаходяться у такому трансцендентному стані між минулим і майбутнім. Тому пам’ятка має бути чесною — вона розповідає про сучасників та свій час».

Іноді можна почути думки про те, що сучасні споруди не «доживуть» до того часу, коли зможуть потенційно стати пам’ятками.

«Як не дивно чути для пересічних громадян, в уяві яких, сучасні споруди будуються «на роки, а колись зводили на віки», є чіткі терміни експлуатації споруд, що визначаються на основі завдання на проєктування або відповідно до ДБН В. 1.2- 14:2018 «Система забезпечення надійності та безпеки будівельних об’єктів», — пояснює Олександр Максімов, головний архітектор проєктів групи компаній AVG. — Для різних будівель він різний. Це в теорії. На практиці все залежить від якості використаних будівельних матеріалів, дотримання технологи будівництва та режиму експлуатації будівлі після будівництва. Наприклад, для житлових та громадських будівель нормативний термін експлуатації складає сто років. Та, чи усі сучасні споруди слугуватимуть весь термін — питання відкрите».

Безперечно, надважливе значення мають технологія будівництва, використані матеріали та умови експлуатації. Ольга Сидорук, ведучій архітектор UVT GROUP зазначає, що фактично на даний момент не використовують будівельних матеріалів, строк служби яких перевищує 40 років, через високу ціну.

Але якщо йдеться про популярний нині монолітний залізобетонний каркас, то тут ситуація трохи інша. «Поширена зараз технологія монолітного залізобетонного каркасу, особливо з монолітними перекриттями є занадто довговічною і за потреби знесення є справжньою проблемою, адже не передбачає легкий демонтаж. А підрив великих будівель в умовах щільної забудови може призвести до зайвих руйнувань. Тому наші висотні ЖК, особливо елітні з гарного моноліту — це проблема майбутнього», — вважає Гліб Ушаков, кандидат архітектури, доцент КНУБА.

За яких умов

Експерти зазначають, що шанси стати пам’ятками архітектури у сучасних українських будівель є, але таких проєктів обмаль.

«Дуже невеликий відсоток сьогоднішньої архітектури заслуговує на визнання пам'ятками і то в далекому майбутньому. Це має бути унікальна будівля, створена видатними архітекторами, або в результаті справжнього конкурсу, що забезпечує певний рівень якості. Така споруда розташована у важливому місці містобудівної композиції ландшафту, є акцентом чи домінантою забудови, — коментує Гліб Ушаков. — Скоріше, це громадський об'єкт, важливий для життя міста протягом тривалого часу, де відбуваються історичні події. Ця пам'ятка нашого сьогодення має свій виразний знаковий силует, а композиція фасадів має художній образ, досконалі пропорції, якісні опоряджувальні матеріали, єдність і унікальність стилістики інтер'єру і екстер'єру, поліхромії та фактури опоряджувальних матеріалів. Модна сьогодні метрична композиція однакових паличок-пілонів на тлі скла, що утворюють характерні прямокутні фасади — це навряд стане пам'яткою».

На думку Ольги Сидорук, найголовнішим критерієм майбутньої пам’ятки є культурна цінність будівлі. «Це має бути театр, музей, парламент та будь-яка будівля, що відіграє велику роль у суспільстві», — вважає експертка.

Олександр Попов, CEO, архітектор, співзасновник компанії Archimatika зазначає, що для того, аби у будівель, які зводяться за програмою замовників, в рамках бюджету замовника, згідно з містобудівними обмеженнями, був шанс стати пам'яткою архітектури, потрібні певні умови.

«Перша умова: сама програма повинна мати далеку перспективу. Якщо ми говоримо про проєкт, у якого ключовий момент — це термін окупності, який полягає, припустимо, в шести роках, і після цього забудовник просто не думає, що буде з цим об'єктом. Або взагалі будується житловий комплекс, у якого термін окупності — до моменту продажу квартири, шансів у такого об'єкта немає, — пояснює свою думку Олександр Попов. — А якщо замовнику не все одно, як його об'єкт буде виглядати через 50 років, яким він буде з точки зору експлуатації та актуальності архітектури, то у архітектора з'являється шанс. І тоді вже питання, чи стане цей об'єкт пам'ятником архітектури, — залежатиме від професіоналізму архітектора».

Ольга Сидорук, вважає, що впровадження технологічних новинок теж може виокремити будівлю і ввести її в історію.

На думку Олександри Агафонової, ведучого архітектора UVT GROUP, будівля має відповідати таким характеристикам: унікальні технології по оснащенню, неординарні конструктивні рішення, сучасне, нетипове архітектурне рішення.

Варто також враховувати архітектурну моду та актуальність у часі, адже у світі все швидко змінюється. «Архітектор має зробити таку архітектуру, яка б виражала свій час, а не бути алюзією минулого чи майбутнього, але при цьому ця архітектура повинна бути цікавою і через 10-20-30 років», — зазначає Олександр Попов.

Від далекоглядності архітектора та замовника залежить й актуальність будівлі в часовому вимірі. Наразі в Києві та в Україні в цілому спостерігається бум реконструкції та реновації зі зміною концепції проєкта. Це стосується як старих, часом закинутих будівель, які отримують друге життя, (завод Промприлад в Івано-Франківську, Арсенал у Києві), так і сучасних споруд. Останнім часом хвиля реновації котиться торговими центрами, адже перші ТРЦ, побудовані вже за часів незалежності, втрачають свою актуальність та конкурентоспроможність, потребують змін. Пережили трансформацію київські ТРЦ «Городок», «Караван», Piramida, ця тенденція спостерігається також і в регіонах.

«Громадські будівлі мають слугувати століттями, дещо оновлюючи інженерні системи: музеї, театри, культурні центри. Великі торговельні центри, промислові споруди відразу створюються з можливістю адаптацій та перепланування. Житлові та офісні будинки — це традиційні і завжди потрібні функції», — пояснює Гліб Ушаков.

На думку Ольги Сидорук, зміна смаків, впровадження нових технологій, мінливість соціальних тенденцій призводить до того, що більшість будівель вже за 10-20 років втрачають свою актуальність, потребують реконструкції, а то й навіть знесення.

«Найкраще випробування часом проходять нестандартні, індивідуальні підходи, коли архітектор ухвалював рішення тільки через свій авторський погляд, — коментує Олександр Попов. — Наприклад, Гундертвассер, Гауді завжди будуть актуальними, тому що це авторська робота».

Ще один важливий аспект, який слід враховувати — вплив на екологію, адже будівництво, навіть при дотриманні всіх норм, завжди має валив на довкілля, саме тому важливо на старті розробляти проєкт далекоглядно, аби він слугував якомога довше без необхідності перебудови й реконструкції.

«Процес будівництва треба розглядати як такий, що має значні екологічні наслідки. Виготовлення бетону та сталі передбачає використання надр, процес будівництва має значний вуглецевий слід, проектування, до речі, теж, але меншою мірою. І якщо ми приймаємо ідею, що всі ми несемо відповідальність за стан планети, то одразу доходимо висновку, що процес будівництва треба мінімізувати, наскільки це можливо. Тож проектувати і будувати потрібно один раз і дуже надовго. Краще один раз видобути щебінь та сталь, або спиляти дерева — і зробити з цих матеріалів щось дуже корисне, ніж робити це що 10 років і намагатися вгадати нові потреби суспільства, — коментує Антон Олійник. —  Є багато прикладів у нас і за кордоном, коли будівлі змінюють дуже радикально своє призначення, і це майже завжди добре спроектовані і побудовані споруди. Візьміть, наприклад, київський Арсенал або будівлю Kyivfoodmarket, паризький Лувр, краківську Суконніцу, лондоський Тейт Модерн або навіть рядові будівлі у центрах історичних міст — їх всіх об’єднує те, що за своє життя вони змінювали функціональне призначення радикально, а будівельну структуру або, як зараз кажуть hard wear, не надто».

Що ми залишимо по собі

Наостанок ми поставили філософське питання експертам: «Що ми залишимо по собі нашим нащадкам?»

Олександр Максімов: «Питання насправді дуже важливе. Найперше, ми повинні зберегти і передати далі ті архітектурні надбання, які отримали у спадок від попередніх поколінь і буде дуже добре, якщо ми зможемо їх примножити.

Також потрібно пам’ятати, що не вирішуючи зараз питання якості міського середовища, Інфраструктури і житла, ми створюємо клубок проблем для нащадків, як уже маємо з типовою забудовою радянського періоду».

Гліб Ушаков: «Наше головне завдання — зберегти і передати крізь час найкраще, що дійшло до нас. Це означає охорону і реставрацію пам'яток архітектури, збереження природних ландшафтів, річок, озер і парків. Створювати не окремі об'єкти, а екологічне середовище якісного життя і діяльності. Але якщо сьогоднішні тенденції зберігаються надалі, то ми залишимо величезні неперероблені сміттєзвалища, щільні міста з неспроможною інфраструктурою, каналізаційні річки, руїни від пам'яток історії та архітектури. Тоді їм, нащадкам, не залишиться нічого іншого, ніж бути кращими. Та розгрібати усе оце».

Антон Олійник: «Я гадаю, що це будуть переважно досягнення на нематеріальному рівні. Наш час скоріше будуть описувати як становлення нової країни та нового суспільства, яке призведе до значних матеріальних досягнень у майбутньому. Поки з точки зору архітектора ми переважно будуємо житло, і це не погано, я гадаю, – залишити по собі якісне житло». 

Андрій Антоненко, директор UVT GROUP: «Сподіваюся, що це буде гарний світ з потенціалом для розвитку наших дітей і відповідно, гарними будівлями!».

Олександр Попов: «У будь-якому випадку ми залишимо досвід. Чи вийде залишити щось, що буде цінуватися нащадками, залежить не тільки від нас, але і від них».