Деякі думки за результатами REBUILD.UA

1. Для забезпечення людей житлом потрібно створити простий механізм оренди з використанням дії та є-підтримки. Цю ідею озвучив Andrey Mima з компанії LUN. Одні люди зможуть обирати житло на свій розсуд та можливості, інші дадуть раду своїй нерухомості й допоможуть українцям. Це про свободу, підтримку і право вибору. Державна допомога матиме конкретну цільову програму, а не просто всім гроші на картку. Ринок оренди нарешті стане прозорим. Це ж настільки просто! Є інструменти, є досвід, є софт. Чого тоді немає? А! Є ще бажання та лобізм нового «великого будівництва», як я могла забути?
2. Нам потрібен новий житловий кодекс, а не закони про ВІМ, за яким і так всі працюють. Можна прийняти закон про бетон, але навіщо? Коли весь світ розв’язує проблему доступного житла, ми робимо все, що завгодно, крім важливого. Складні системні рішення, новий житловий кодекс, ринок соціального житла — от що на часі. Чи потрібне масове будівництво житла — це питання. Відповідь може бути лише на основі системної аналітики та цифр і лише після використання всіх наявних існуючих можливостей та ресурсів ринку нерухомості.
3. В умовах, коли держава не здатна створити зрозумілу систему відбудови й правила гри, активні люди об’єднуються і створюють альтернативні системи. В таких системах виникають емерджентні властивості. Люди це відчувають і проговорюють. Шкода, що потенціал проходить повз державну політику. Але виглядають такі системи більш стійкими та спроможними в сьогоднішніх умовах.
4. Об’єднуватися в кластери, асоціації, будувати свої інституції потрібно. Погані закони не забороняють нам робити хороші речі, але змушують створювати альтернативні системи. В об’єднаннях виникає синергія і вона працює. Це наша українська суперсила. Маємо її усвідомити та користуватися. Для того, щоб організації були спроможними їх треба підсилювати своєю енергією, грошима, участю, ресурсом, спільними діями, а не чекати, що хтось зробить тобі сервіс.
5. Розраховувати на кошти донорів, план Маршала, репарації росії й не бачити внутрішнього інвестора — це ще один прояв патерналізму і меншовартості. Варшаву відбудували без жодних планів Маршалу і міжнародної допомоги за 4 роки. Основою відбудови був внутрішній патріотизм, сила та енергія людей, місцевий бізнес. А ще їх ідентичність, яку зокрема висловив Ян Захватович у фразі: «Нація та її пам’ятки єдині».
6. Залучаючи кошти донорів на свої проєкти, ти маєш не просити гроші, а привертати увагу і бути цікавим. Настільки цікавим, щоб тобі хотіли давати гроші. Це про пітчинг, а не попрошайнитцтво. Гроші хочуть бути частиною історії успіху, а не біди.
7. Тимчасове житло у вигляді вагончиків — це останній з можливих механізм. Щоб його застосовувати, ми маємо бути впевнені, що всі інші варіанти вже вичерпані. Бо житло в вагончиках — це не про гідність і не про українця. Українець не буде жити в вагончику.
8. Незалежність держави = енергетична незалежність. Вона починається з енергетичної незалежності квартири, будинку, міста, підприємства, а вже далі — держави.
9. Сьогодні всі роблять все. Без розуміння задачі, замовника, можливостей, ресурсів. Щоб підписати завдання на проєктування відновлення України — ще треба дуже подумати хто має його складати та хто підписувати. І хто є реальним замовником і клієнтом відбудови України.
10. Запрошення іноземних архітекторів на проєкти відбудови також віддає меншовартістю і попрошайництвом. Адже ми не готові сформулювати жодного критерію і поставити задачу. Виглядає, що «іноземний архітектор» та «приведе з собою гроші» — то і є єдині критерії. У виборі самим набути безцінний досвід чи запозичити його ми скорше готові вибирати когось, хто прийде з заходу і зробить за нас. А це, до речі, гарний іспит на нашу суб’єктність і нашу ідентичність. Від нас залежить, як ми його складемо.

Отже, це мої рефлексії на основі думок інших людей. Для тих, хто справді хоче виробити хороші рішення, подібні форуми безцінні.