Property Times Подорожі

Тенденції будівництва житлових комплексів давно тяжіють до того, аби мешканці отримували максимум комфорту та задоволення власних потреб, не виходячи за межі ЖК. Сучасну людину вже не дивує магазин, аптека, клініка, дитсадок на одній території з комплексом. Але як щодо того, аби розмістити в будинку ціле місто з усією необхідною для цього інфраструктурою? Звучить дещо утопічно, проте такі приклади існують. Мова піде про унікальне місто на Алясці, всі мешканці якого живуть під одним дахом.

Від військового гарнізону до цивільного міста

Вперше долина біля узбережжя затоки принца Вільгельма зацікавила федеральний уряд США 1941 року. Військове відомство побачило там прекрасну локацію для розгортання резервної бази ВМС. Глибокий фарватер та бухта, які ніколи не замерзає, ще й до того ж захована за високими скелями, робили цю місцину ідеальною для військового флоту під час другої світової війни. Того ж року почалося будівництво тунелю крізь скелі довжиною майже 5 км. За два роки шлях суходолом було прокладено — тунелем запустили потяг. Проте по закінченню другої світової цікавість до майбутнього міста з боку військових поступово втратилася. 

Завдячувати своїй появі Віттіер має не тільки другій світовій, але й так званій холодній війні між США та СРСР. У 1948 у Віттіері починають зводити оперативний штаб військових сил. Мешканці, здебільшого військові, які оселилися у Buckner Building — саме таку назву мала перша монументальна споруда Віттіера, були забезпечені всім необхідним в межах будівлі. На той час гарнізон налічував 1500 військових, у яких було все, чого лише можна побажати, знаходячись посеред засніжених скель за сотні кілометрів від цивілізації – пральня, амбулаторія, столова, навіть боулінг. Історія ж цивільного життя почалася у Віттіері лише 1953 року, саме тоді тут почали зводити те, що згодом стане містом під одним дахом, — 14-поверхову будівлю Hodge Building, названу на честь полковника інженерного полку Вальтера Ходжа. Будинок складався з трьох веж, розміщених на відстані всього 20 сантиметрів одна від одної та з'єднаних металевими пластинами-переходами. Проєкт Hodge Building було завершено 1958 року. Це було вже повноцінне житло для військових та їх родин. Але на той час армія США майже втратила цікавість до військової бази в Віттіері, гарнізон перебрався в Анкоридж, а потім і взагалі сталося те, що ледь не знищило Віттіер — надпотужний землетрус 1964 року, який накрив містечко цунамі з 13-метровими хвилями. Магнітуда землетрусу сягала 9 балів, містечко отримало величезні пошкодження, загинуло 13 осіб, проте Hodge Building пережив цунамі завдяки конструктивним особливостям і залишився майже неушкодженим.

Buckner Building Фото: sf-dvs, https://www.flickr.com/photos/dvs/48433153022/in/photostream/

Військове керівництво не бачило зацікавленості у відновленні містечка, тому 1972 року його з усіма будівлями що залишилися, було передано в цивільне користування. Будівля  Hodge Building отримала цивільну назву Begich Towers на честь конгресмена з Аляски зниклого безвісти в цьому районі.

150 квартир сучасного міста

З часів, коли Віттіер був військовим об`єктом, й до сучасності населення міста скоротилося з півторатисячного гарнізону до 220 мешканців, які живуть у 150 квартирах, що розташовані на 14 поверхах башт Бегіча. У вітіерців під одним дахом є майже все, що потрібно для життя — магазини, відділок поліції (колись навіть була тюрма), аптека, пральня, дитячий майданчик, тренажерний зал, церква, відділення пошти, нотаріальна контора. На двох верхніх поверхах знаходяться гостьові кімнати для гостей міста, а також великий конференц-зал, в якому міський голова разом із мешканцями обговорюють життя міста та колективно узгоджують управлінські рішення. Інженерія будинку знаходиться в підвалі, там же у кожного мешканця міста є власна комора для зберігання речей. Сама ж будівля спроєктована таким чином, аби витримувати підземні поштовхи: будинок складається з трьох окремих блоків, з'єднаних металевими конструкціями. Саме це дозволило йому встояти під час потужного землетрусу.

Begich Towers Фото: sf-dvs, https://www.flickr.com/photos/dvs/48433153022/in/photostream/

Проте міська інфраструктура виходить і за межі будинку. Левову частку площі міста, яка становить трохи більш як 51 кв. км, з яких майже 32 кв. км — суходіл та 19,45 кв. км — водойми, займає порт. Майже всі мешканці Віттіера залучені на роботі в порті. Порт Віттіера входить до системи поромних переправ Аляски (Alaska Marine Highway System), тому сюди часто заходять лайнери з туристами. Більшу частину міського бюджету становлять саме доходи від туризму. Подорожувальникам тут  завжди раді й готові запропонувати гостям відвідати кілька кафе та ресторанів, місцевий історичний музей, зайнятися риболовлею, каякінгом, розміститися в кемпінгу.

Здебільшого ідея розміщення всього необхідного для життя у Віттіері від самого початку заснування тут поселення продиктована погодними умовами. Більшу частину року тут йдуть дощі, сніги та дують настільки сильні вітри, що здатні відірвати двері в авто та викорчувати з корінням дерева. Саме через це місцеві мешканці більшу частину власного життя проводять в будинку. Місцева школа з`єднана з будинком підземним переходом, то ж школярі часто приходять на навчання в домашньому одязі або взагалі — в піжамах. А оскільки дітей тут небагато, всі вчаться в одному класі по спеціальній програмі, що охоплює курси різних класів. Ще однією особливістю місцевої школи є те, що щоранку вчителі приходять раніше за дітей, аби приготувати сніданок, і коли всі зберуться — разом поснідати перед уроками.

Що ж до логістики, то дістатися у Віттіера можна й суходолом. Від Анкориджа — одного з найбільших міст Аляски — сюди можна доїхати автівкою. Шосе довжиною у 95 кілометрів веде до найдовшого в Північній Америці тунелю, довжиною в 4 100 метрів. Він настільки вузький, що рух ним здійснюється реверсивним шляхом — 15 хвилин в один бік і стільки ж — у зворотній. В дорожньому полотні заховані й рейки, тож коли їде потяг — рух автівок зупиняється. Ані велосипедного, ані пішого сполучення з Віттіером немає. До того ж місцеві мешканці не мають забувати про те, що тунель працює не цілодобово. Тож якщо містяни виїжджають за межі Віттіера, то мають повернутися до закриття проїзду о 23:15, інакше доведеться чекати на відкриття тунелю о 5:30. Виключення робиться лише для екстрених служб. Але так було не завжди, автомобільний проїзд до Віттіера відкрили лише 2000 року, до цього мешканці мали можливість дістатися до найближчого міста лише потягом, що курсував лише один день на тиждень. Щоправда, була можливість виїхати автівкою на одній з вільних платформ потяга.

Тунель. Фото: Eli Duke, https://www.flickr.com/photos/elisfanclub/7601997888/in/photostream/

Сьогодні Віттіер залишається одним із найменш населених та найбільш ізольованих міст США. І хоча влітку сюди приїздить багато туристів, через яких населення містечка тимчасово може сягати 1 000 осіб, життя у Віттієрі сподобається далеко не всім. Проте, у місті рідко з`являються порожні квартири на продаж. Середня вартість квадратного метра там становить близько 850 доларів за квадратний метр, що майже втричі нижче за медіанну вартість житла в штатах.

Підготував Валерій Бакус